"Дорогами пізнання"

Краса рідної землі...

...ось таким зустрів давніх друзів стрімкий Хом'як. Но давайте про все по порядку. В липні 1993 року  Петро Михайлович Ковч вперше показав мені неповторну красу Карпат. Їх велич та непростий характер, щедрість, таємничість, безмежний простір і непереборну силу. 

      Не було тоді ще ніякого Буковелю, відпочинок в горах не асоціювався з комфортним проживанням в багатозіркових готелях і лінивим засмаганням на березі штучного озера. Безліч наметів стояли на зелених берегах р.Прутець, гора Хом'як височіла над колоритним селом Поляниця, чорниці з суницями рясно прикрашали раціон літніх туристів, в річці ловилась форель, а кожен ранок починався з мелодійного передзвону сільської череди. З того часу змінилось майже все, но залишилась одна дуже особлива і дорога традиція-учні Тернопільської школи №19 кожного року їздять в Карпати! І навіть не раз, а як мінімум-двічі. В літній оздоровчо-туристичний табір "Карпати" та в другий вік-енд вересня на традиційну "Говерляну". І якщо в табір збираються всі охочі, то на "Говерляну" мають честь вирушити лише учні 11-тих класів. Це їх останній шкільний маршрут. Це початок останнього навчального року, найскладніший іспит духу й сили, а для більшості нова висота та етап самоствердження на свому життєвому шляху.

       З року в рік найвища вершина України випробовує на міць молоде покоління та й вчителям не дає приводу розслаблятись. Хоч сходження на Говерлу і не є самим важким, но тим не менш вимагає немалих зусиль та рішучості. Якщо відверто, то нерідко повертаються з півдороги  як молоді мандрівники так і досвідчені туристи.  Більше того-не одне життя обірвалось на схилах Говерли з різних причин. Но популярність цього туристичного маршруту лише зростає з кожним роком, відвідувачів стає все більше, а враження все яскравішими.

      Крім усього цьогорічний похід неймовірно порадував погодою, лагідним сонечком та майже безвітрянним повітрям. Нечасто вдається помилуватись просторами зі схилів рудої красуні, хмари полюбляють міцно всістись, а частенько ще й розплакатись над головами попутніх. Но особливим "шиком" вважається, коли раптово падає температура і сред погожого літнього дня починає кружляти сніг. Як стрверджують місцеві-до Покрова (14 жовтня) Говерла нерідко вже припорошена. Цьогоріч нам пощастило, безхмарне небо лише додало засмаги багаточисельній команді. До речі-більше семи десятків душ нараховувалось в поході! А це, я Вам скажу, попробуй впильнуй.

Но з Божою допомогою всі в гору піднялись і так само з неї спустились. І Говерла проводжала нас разом зі своїми вічними супутницями, горами Брескул та Пожижевська.

    І хочу наголосити, що цьогоріч сходження випало на День фізичної культури і спорту, а значить цілком доречно подарувало справжні спортивні відчутття всім учасникам походу. Втома й виснаження не розбавили смак справжньої Перемоги! Перший крок зроблено, перша висота скорена...Залишилось пройти стежиною знань і доповнити свою міць гідними результатами навчання. В добру путь, наші юні послідовники! Гори завжди нагадуватимуть Вам про те, що краще них бувають лише нові, нескорені вершини!!!